Дистанційне кримінальне провадження в умовах поширення коронавірусу (COVID-19)

До числа таких правових заходів у сфері кримінальної юстиції слід віднести можливість проведення процесуальних дій у

режимі відеоконференції під час кримінального провадження (дистанційне кримінальне провадження).

Правова регламентація проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час досудового розслідування (дистанційне досудове розслідування) визначена ст.ст. 225-227, 228, 229, 232 КПК України, а під час судового розгляду (дистанційне судове провадження) – ст. 336 КПК України.

Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування приймається слідчим, прокурором, а в разі здійснення у режимі відеоконференції допиту згідно із ст. 225 КПК України – слідчим суддею з власної ініціативи або за клопотанням сторони кримінального провадження чи інших учасників кримінального провадження (ч. 4 ст. 232 КПК України). Рішення про проведення дистанційного судового провадження приймає суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження (ч. 2 ст. 336 КПК України).

Отже, виходячи з результатів  аналізу положень ст. 232 та ст. 336 КПК України, основними умовами для прийняття рішення про проведення дистанційного досудового розслідування та судового провадження є:

1. Згода особи, відносно якої планується проведення відеоконференції (ч. 2 ст. 232, ч. 2 ст. 336 КПК України). Зауважимо, що

положення ст.ст. 232 та ст. 336 КПК України не визначають вимоги до форми та змісту такої згоди. На наш погляд, для забезпечення можливості перевірити законність та обґрунтованість проведення вказаної процесуальної дії така згода повинна мати виключно письмових характер, у змісті якої необхідно обов’язково зазначити причини проведення відеоконференції та конкретний орган досудового розслідування/судовий орган, який проводитиме вказану процесуальну дію;

2. Наявність фактичних підстав для проведення дистанційного досудового розслідування/судового провадження, якими відповідно до ч. 1 ст. 232 та ч. 1 ст. 336 КПК України є: 1) неможливість безпосередньої участі учасника кримінального провадження у досудовому провадженні/судовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності досудового розслідування/судового провадження; 5) наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею або судом достатніми.

Як бачимо, вказаний перелік підстав не має виключного характеру. Законодавець п. 5 ч. 1 ст. 232 та п. 5 ч. 1 ст. 336 КПК України

передбачив можливість проведення відеоконференції за наявності інших достатніх підстав. До числа яких можна віднести введення на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» від 25.03.2020 № 338-р на всій території України режиму надзвичайної ситуації до 24.04.2020 через поширення хвороби коронавірусу (COVID-19).

Уповноваженим суб’єктам кримінального провадження слід враховувати те, що необхідність ліквідації поширення хвороби коронавірусу (COVID-19), припинення роботи метрополітенів, зупинення руху залізничних, авіа та автобусних сполучень між містами та областями України, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення суттєво обмежує фізичну можливість учасників кримінального провадження приймати участь у проведенні процесуальних дій в рамках кримінального провадження, а їх рішення в жодному випадку не повинні порушувати право особи на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. У зв’язку з цим уповноваженим суб’єктам кримінального провадження потрібно використовувати можливість проведення досудового розслідування/судового провадження в режимі

відеоконференції в умовах поширення хвороби коронавірусу (COVID-19).

У цьому контексті доцільно навести позицію Ради суддів України, яка своїм рішенням від 16.03.2020 № 9рс- 186/20 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СOVID-19» на період із 16.03.2020 по 03.04.2020 встановлює особливий режим роботи судів України із можливістю розгляду справ в режимі відеоконференції.

Варто зазначити, що використання надзвичайної ситуації в Україні через поширення на її території хвороби коронавірусу СOVID-19 як фактичної підстави для проведення дистанційного досудового розслідування/судового провадження не виключає права уповноваженого учасника кримінального провадження, окрім цієї підстави зазначати у відповідному клопотанні й інші підстави, передбачені п.п. 1-4 ч. 1 ст. 232 та ч. 1 ст. 336 КПК України. Наприклад, особа не може приймати участь під час судового розгляду: 1) за станом здоров’я (п.п. 1 ч. 1 ст. 232 та ч. 1 ст. 336 КПК України), що повинно обов’язково підтверджуватися конкретними медичними документами; 2) через запровадження в Україні надзвичайної ситуації для боротьби з хворобою коронавірусу СOVID-19. В такому випадку у клопотанні необхідну зазначати обидві підстави про проведення дистанційного

досудового розслідування/судового провадження, що значно підвищить гарантії його задоволення та прийняття відповідного рішення слідчим суддею/судом.

26.03.2020 р. Вища рада правосуддя звернулася із пропозицією до Президента України та Верховної Ради України щодо внесення змін до процесуальних кодексів, які б забезпечили право осіб на доступ до правосуддя в умовах карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в частині, що стосується проведення засідань органів судової влади в режимі реального часу через Інтернет та продовження (зупинення) строків на оскарження судових рішень.

Для своєчасності забезпечення реалізації вказаних пропозицій 29.03.2020 у Верховній раді України зареєстровано «Проект Закону про внесення зміни до розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та розгляду окремих питань під час судового провадження на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID 19)» №

3276, який 30.03.2020 було прийнято за основу. Зазначеними змінами пропонується доповнити розділ ХІ «Перехідні положення» новим п. 205, положення якого мають також додатково врегулювати питання проведення відеоконференції у кримінальному провадженні, зокрема:

«Розгляд питань, віднесених до повноважень слідчого судді, суду за його рішенням, прийнятим з власної ініціативи, може бути проведено у режимі відеоконференції, про що повідомляються сторони кримінального провадження у порядку, визначеному статтею 135 цього Кодексу. Слідчий суддя, суд не має права прийняти рішення про проведення судового засідання щодо розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у режимі відеоконференції, в якому поза межами приміщення суду перебуває підозрюваний (обвинувачений), якщо він проти цього заперечує.

Проведення судового засідання у режимі відеоконференції, у тому числі під час судового провадження, здійснюється на умовах, визначених абзацом сьомим цього пункту, з дотриманням правил, передбачених частинами третьою-дев’ятою статті 336 цього Кодексу.

Участь захисника у судовому засіданні забезпечується відповідно до вимог цього Кодексу».

У цілому, підтримуючи нагальну необхідність прийняття зазначеного закону в умовах поширення хвороби коронавірусу (COVID 19), вважаємо, що окремі його положення є такими, що не узгоджуються із загальними правилами проведення відеоконференції в рамках кримінального провадження, з огляду на наступне:

1. В порушення реалізації засади змагальності видається надання виключного права слідчому судді чи суду ініціювати питання про проведення процесуальних дій в режимі відеоконференції не узгоджується з приписами ч. 2 ст. 232 КПК України та ч. 2 ст. 336 КПК України, відповідно до яких таким правом наділені: 1) слідчий суддя/суд; 2) сторони кримінального провадження; 3) інші учасники кримінального провадження.

2. Не зрозумілим є позиція законодавця щодо необхідності повідомлення про проведення процесуальних дій в режимі відеоконференції виключно сторін кримінального провадження. Виходячи із вище вказаних пропозицій такий обов’язок слідчого судді чи суду не поширюється на інших учасників кримінального провадження (потерпілий, свідок, експерт, перекладач тощо), які також можуть приймати участь у проведенні процесуальних дій в режимі відеоконференції.

3. Не визначеним у КПК України залишається питання щодо форми та змісту згоди підозрюваного чи обвинуваченого щодо участі у проведенні процесуальних дій в режимі відеоконференції, а також засобів перевірки їх власного волевиявлення при наданні заперечення щодо розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у режимі відеоконференції, якщо підозрюваний чи обвинувачений перебуває за межами суду. На практиці може скластися ситуація, коли слідчі, прокурори своїми діями будуть незаконно впливати на волевиявлення підозрюваного чи обвинуваченого для отримання від них відповідного заперечення з метою перенесення розгляду поданого клопотання та затягування здійснення досудового розслідування чи судового провадження.

4. Не вирішеним залишається питання щодо наслідків неприбуття сторони захисту для участі у судовому розгляді в режимі відеоконференції (наприклад, через обмеженість руху залізничних, авіа та автобусних сполучень між містами та областями України), особливо в тих випадках, коли така участь є обов’язковою (ст. 52 КПК України). Окрім того, поза увагою законодавця також залишилося питання щодо участі у проведенні процесуальних дій в режимі відеоконференції адвоката-представника, який представляє інтереси свідка,

потерпілого тощо.

Слід зазначити, що в умовах надзвичайної ситуації на території України та в усьому світі, коли суспільство та держава страждає від поширення хвороби коронавірусу (COVID 19), прийняття законодавчих актів, спрямованих на забезпечення прав, свобод і законних інтересів осіб, особливо у сфері кримінальної юстиції, повинні належним чином та своєчасно обговорюватися із залученням авторитетних фахівців у відповідній сфері, у тому числі із застосуванням засобів відеоконференції. Поспішні й належним чином необґрунтовані законодавчі акти можуть призвести лише до порушення прав, свобод і законних інтересів осіб під час здійснення кримінального провадження та затягування процедури досудового розслідування й судового розгляду, що недопустимо в сьогоднішніх умовах боротьби з хворобою коронавірусу (COVID 19).

Слід звернути увагу на те, що ані положеннями ст.ст. 232, 336 КПК України, ані вище зазначеним проектом Закону № 3276 від 29.03.2020 не врегульовано питання щодо строку, за який сторони чи інші учасники кримінального провадження зобов’язані подати клопотання про проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції в рамках кримінального провадження, розгляд якого вже призначений в загальному порядку на певну дату. Ця проблема особливо набула

актуальності в умовах запровадження на території України надзвичайної ситуації через поширення хвороби коронавірусу (COVID-19) та неможливості забезпечити присутність свідків, потерпілих, експертів, підозрюваних чи обвинувачених на призначену дату судового засідання. Зауважимо, що на відміну від КПК України, норми ЦПК України та ГПК України передбачають, що учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання (ч. 2 ст. 212 ЦПК України; ч. 2 ст. 197 ГПК України). На наш погляд, за вказаним прикладом правового закріплення, необхідно також врегулювати відповідним строк й в ст.ст. 232, 336 КПК України.

Певним проблемним питанням в умовах зупинення руху залізничних, авіа та автобусних сполучень між Україною та іншими державами через поширення хвороби коронавірусу (COVID-19) є забезпечення проведення процесуальних дій вітчизняними судами в режимі відеоконференції в рамках міжнародної правової допомоги під час судового розгляду кримінальних проваджень за участю свідків, експертів, підозрюваних чи обвинувачених, які перебувають на території інших країн.

Правовою основною для проведення дистанційного кримінального провадження

в рамках міжнародної правової допомоги за участю свідків, експертів, підозрюваних чи обвинувачених, які перебувають на території інших країн, є положення: 1) Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959; 2) ст. 10 Конвенції про взаємодопомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу від 29.05.2000; 3) ст. 9 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 08.11.2001; 4) ст. 6 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 07.10.2002; 5) міжнародних договорів України з іншими країнами про міжнародну правову допомогу; 6) ст.ст. 225-227, 228, 229, 232, 336, 552, 566 КПК України; 7) Інструкції про порядок здійснення міжнародного співробітництва з питань взаємної правової допомоги, видачі правопорушників (екстрадиції), передачі (прийняття) засуджених осіб, виконання вироків та інших питань міжнародного судового співробітництва у кримінальному провадженні під час судового провадження, затвердженої Наказом Міністерством юстиції України від 19.08.2019 № 2599/5 (далі – Інструкція).

Згідно зі ч. 5 ст. 336 КПК України, якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанційно, знаходиться у

приміщенні, розташованому поза територією юрисдикції суду та поза територією міста, в якому розташований суд, суд своєю ухвалою може доручити суду, на території юрисдикції якого перебуває така особа, здійснити дії, передбачені ч. 4 ст.  336 КПК України. Копія ухвали може бути надіслана електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв’язку. Суд, що отримав доручення, за погодженням з судом, що надав доручення, зобов’язаний у визначений в ухвалі строк організувати виконання зазначеного доручення.

Відповідно до ч. 1 ст. 566 КПК України особу, яка перебуває за межами України, для провадження слідчих чи інших процесуальних дій на території України викликають повісткою на підставі запиту (доручення) про міжнародну правову допомогу. Викликаній особі, крім підозрюваного та обвинуваченого, повідомляється про розмір і порядок відшкодування витрат, пов’язаних з викликом. Запит (доручення) у рамках міжнародної правової допомоги про виклик особи, яка перебуває за межами України, направляється компетентному органу іноземної держави не пізніше шістдесяти діб до дати явки особи або в інший строк, передбачений міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Зміст та форма запиту про міжнародну

правову допомогу в рамках кримінального провадженні визначені ст. 552 КПК України.

Розділом ІІ Інструкції передбачений порядок звернення суду України із запитом (дорученням) про міжнародну правову допомогу до іншої держави. Відповідно до п. 1 розділу ІІ цієї Інструкції у разі якщо під час розгляду кримінальної справи в суду України виникне потреба вручити документи, викликати особу, допитати осіб, провести інші процесуальні дії за кордоном, суд України, який здійснює кримінальне провадження, складає запит (доручення) про міжнародну правову допомогу згідно з вимогами міжнародного договору України, КПК України, цієї Інструкції.

Пунктом 3 розділу ІІ Інструкції передбачено, що за відсутності міжнародного договору України з відповідною державою суд України зазначає, що міжнародна правова допомога запитується на основі принципу взаємності (наприклад, немає такого договору між Україною та Австрією).

Згідно зі п. 5 розділу ІІ Інструкції запит (доручення) і долучені до нього документи складаються в письмовій формі, засвідчуються підписом судді або вповноваженої особи суду України та завіряються гербовою печаткою суду України, який складає запит (доручення).

Згідно з п. 7 розділу ІІ Інструкції до запиту

(доручення) про вручення документів про виклик особи, яка перебуває за межами України, суд України додає повістку про виклик особи, яка містить інформацію за загальними правилами, передбаченими для виклику осіб у кримінальному провадженні. При цьому також наводяться положення міжнародного договору України про гарантії особі, яка з’явилася на виклик суду в запитуючу державу, а в разі відсутності – положення ч.ч. 2, 3 ст. 566 КПК України.

Суд України надсилає запит (доручення) про міжнародну правову допомогу через відповідне міжрегіональне управління до Мін’юсту, крім випадків, коли на підставі міжнародного договору України суд України або територіальне управління юстиції вповноважені на здійснення безпосередніх зносин (п. 12 розділу ІІ Інструкції).

Пунктом 13 розділу ІІ Інструкції визначено, що запит (доручення) про виклик особи в судове засідання з-за кордону має бути надісланий судом України у розумний строк до дати судового засідання з урахуванням пересилання документів, а також потреби виконання формальностей, необхідних викликаній особі для оформлення візи, або інших обставин. У будь-якому разі запит (доручення) про виклик підозрюваного, обвинуваченого в судове засідання має надсилатися судом України до міжрегіонального управління не пізніше ніж за 90 днів до дати судового засідання. Якщо міжнародним договором України

встановлено строк надсилання запиту про виклик, суд України надсилає документи міжрегіональному управлінню заздалегідь, з урахуванням того, аби компетентний орган іноземної держави отримав його не пізніше від встановленого строку.

У термінових випадках запит про вручення документів про виклик особи може бути надіслано в більш короткі строки з використанням електронних або факсимільних засобів зв’язку, а у випадках, передбачених міжнародним договором України, також безпосередньо запитуваному органу іноземної держави. У такому разі оригінал направляється поштою невідкладно після цього.

Проте, якщо у відносинах із запитуваною державою відсутній міжнародний договір, запит (доручення) надсилається Мін’юсту для його направлення через дипломатичні канали. При цьому строк, за який надсилається запит (доручення) про вручення документів про виклик особи, збільшується на два місяці (п. 14 розділу ІІ Інструкції).

Мін’юст протягом десяти робочих днів опрацьовує запит (доручення) щодо відповідності вимогам законів і міжнародних договорів України та надсилає поштою запит (доручення) безпосередньо уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони або до Міністерства закордонних справ України для передачі

дипломатичними каналами (п. 17 розділу ІІ Інструкції).

За відсутності міжнародного договору України з відповідною державою Мін’юст у супровідному листі, адресованому до іноземного вповноваженого (центрального) органу, зазначає, що міжнародна правова допомога запитується на основі принципу взаємності та надає гарантії запитуваній державі розглянути в майбутньому її запит про надання такого самого виду міжнародної правової допомоги (п. 19 розділу ІІ Інструкції).

Порядок направлення письмових документів і письмових доручень суду у кримінальному провадженні в рамках міжнародної правової допомоги регламентований главою ІІІ «Вручення документів та розпоряджень суду щодо явки свідків, експертів і притягнутих до відповідальності осіб» Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959. Відповідно до ч. 1 ст. 3 цієї Конвенції запитувана сторона    виконує,    у   передбачений   її  законодавством спосіб,  будь-які судові доручення,  які стосуються  кримінальної  справи  і  які  надсилаються  їй  судовими  властями  запитуючої сторони з метою забезпечення  свідоцьких  показань  або  передачі  предметів,  які являють собою речові докази,  матеріалів  судової справи або документів.

Статтею 4 вказаної Конвенції  визначено, що запитувана сторона, на ясно висловлене прохання запитуючої  сторони, повідомляє їй дату і місце виконання судового доручення.  Посадові та зацікавлені особи можуть бути присутні, якщо запитувана сторона на це згодна.

Запитувана сторона, згідно ст. 7 цієї Конвенції, здійснює вручення письмових документів  і  письмових  доручень  суду,  які  їй  для   цього   надсилаються  запитуючою стороною.  Вручення може   здійснюватися   шляхом    простої    передачі  відповідній  особі  письмових  документів  або наказів суду.  Якщо  запитуюча сторона звертається з ясно висловленим проханням про це,  запитувана  сторона  здійснює  вручення у спосіб,  передбачений її  власним законодавством для вручення аналогічних документів,  або у  спеціальний спосіб, сумісний з цим законодавством. Підтвердження вручення   здійснюється   шляхом   надання  розписки,  датованої  і  підписаної відповідною особою,  або заяви  запитуваної сторони про здійснення вручення,  в якій  зазначається  спосіб  і  дата  такого  вручення.  Той  чи інший з цих документів  негайно надсилається запитуючій стороні.  На  прохання  запитуючої сторони запитувана сторона відзначає, чи було вручення документів  здійснено відповідно до законодавства  запитуваної  сторони.  Якщо  вручення 

документів  не може бути здійсненим,  запитувана сторона  негайно повідомляє про це запитуючу сторону.

Відповідно до ст. 15 Конвенції судові доручення надсилаються міністерством юстиції запитуючої сторони  міністерству юстиції запитуваної сторони і повертаються по тих же каналах. У термінових випадках судові доручення можуть надсилатися безпосередньо судовими органами запитуючої сторони судовим органам  запитуваної сторони.

Загальні положення щодо процедури проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження в рамках міжнародної правової допомоги за участю свідків, експертів, підозрюваних чи обвинувачених, які перебувають на території інших країн, визначені ст. 10 Конвенції про взаємодопомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу від 29.05.2000 та ст. 9 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 08.11.2001, положення яких є подібними між собою. Варто зазначити, що приписи зазначених статей в більшій мірі регламентують порядок проведення допиту в режимі відеоконференції свідків та експертів, які перебувають на території інших країн. Проте п. 9 ст. 10 Конвенції про взаємодопомогу в кримінальних справах

між державами-членами Європейського Союзу від 29.05.2000 та п. 8 ст. 9 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 08.11.2001 передбачені винятки із загальних правил, які допускають застосування положень вказаних статей для допиту підозрюваних чи обвинувачених в режимі відеоконференції за таких умов: 1) наявності обґрунтованих підстав для проведення допиту вказаних осіб в режимі відеоконференції; 2) за згодою компетентних судових органів відповідних держав; 3) згода підозрюваного, обвинуваченого на участь у такій процесуальній дії.

Виходячи з результатів аналізу цих двох статей, можемо зробити висновок, що основними необхідними умовами для проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження в рамках міжнародної правової допомоги за участю свідків, експертів, підозрюваних чи обвинувачених, які перебувають на території інших країн, є:

1. Направлення судом України запиту щодо необхідності проведення допиту свідка, експерта, підозрюваного чи обвинуваченого в режимі відеоконференції;

2. Наявність підстав, через які особиста присутність свідка, експерта, підозрюваного чи обвинуваченого є небажаною чи

неможливою під час розгляду справи в суді України;

3. Досягнення згоди між державами щодо проведення процесуальних дій в режимі відеоконференції;

4. Використання відеоконференції не суперечить основним принципам законодавства іншої держави;

5. Запитувана держава оснащена достатніми технічними засобами для проведення  відеоконференції. Якщо запитувана держава не має доступу до технічних засобів для проведення  відеоконференції, такі засоби можуть бути надані Україною за взаємною згодою;

6. Проведення процесуальних дій в режимі відеоконференції за участю підозрюваного чи обвинуваченого здійснюється виключно за їх згодою.

Підсумовуючи вище зазначене, з урахуванням приписів міжнародно-правових актів та вимог чинного законодавства України, вважаємо за доцільне визначити наступний алгоритм дій для проведення вітчизняними судами процесуальних дій в режимі відеоконференції в рамках міжнародної правової допомоги під час судового розгляду кримінальних проваджень за участю свідків, експертів, підозрюваних чи обвинувачених, які перебувають на території інших країн в умовах поширення

хвороби коронавірусу (COVID-19):

1) отримання письмової заяви від особи про її згоду на проведення дистанційного судового провадження із зазначенням у змісті заяви: підстав, передбачених ч. 1 ст. 336 КПК України щодо необхідності проведення відеоконференції, та конкретного судового органу, який забезпечуватиме організацію проведення дистанційного судового провадження (ч.ч. 1, 2 ст. 336 КПК України; ч. 9 ст. 10 Конвенції про взаємодопомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу від 29.05.2000; ч. 8 ст. 9 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 08.11.2001);

2) отримання від особи за наявності відповідних підтверджуючих документів, що можуть бути використані як докази для підтвердження обґрунтування підстав щодо необхідності проведення відеоконференції  (п. 1 ч. 1 ст. 336 КПК України; ч. 3 ст. 10 Конвенції про взаємодопомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу від 29.05.2000; ч. 3 ст. 9 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 08.11.2001);

3) подання уповноваженим суб’єктам кримінального провадження клопотання

про проведення дистанційного судового провадження за участю відповідної особи з урахуванням вимог до ст. 552 КПК України разом із отриманими від неї згоди та відповідними підтверджуючими документами, якими обґрунтовуються підстави його проведення (ч. 2 ст. 336 КПК України), а також клопотання про перенесення судового засідання, якщо воно було вже призначено на конкретну дату, у зв’язку з необхідністю дотримання строків для організації дистанційного судового провадження;

4) постановлення судом ухвали про проведення дистанційного судового провадження за участю особи із зазначенням підстав для проведення відеоконференції, судового органу, який забезпечуватиме організацію проведення дистанційного судового провадження, та конкретного строку, протягом якого потрібно організувати виконання зазначеного доручення (ч.ч. 2, 5 ст. 336 КПК України) з урахуванням вимог щодо строків, передбачених ст. 556 та розділу ІІ Інструкції;

5) підготовка та направлення судом України запиту (доручення) про міжнародну правову допомогу разом із іншими необхідними документами через відповідне міжрегіональне управління до Міністерства юстиції України, крім випадків, коли на підставі міжнародного договору України суд України або територіальне управління

юстиції вповноважені на здійснення безпосередніх зносин. Якщо у відносинах із запитуваною державою відсутній міжнародний договір, запит (доручення) надсилається Міністерству юстиції України для його направлення через дипломатичні канали (п.п. 12, 14 розділу ІІ Інструкції);

6) опрацювання запиту (доручення) Міністерством юстиції України протягом десяти робочих днів й за наявності обґрунтованих підстав направлення його до Міністерства закордонних справ України для подальшої передачі дипломатичними каналами міністерству юстиції іншої країни (п.п. 17, 19 розділу ІІ Інструкції);

7) Міністерству юстиції іншої країни у відповідності до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959 опрацьовує та направляє запит (доручення) відповідному судовому органу, що був зазначений в запиті (доручення) судом України;

8) Уповноважена особа судового органу іноземної держави, згідно зі ст. 7 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959, здійснює вручення особі повістки про виклик до суду для проведення допиту в режимі відеоконференції;

9)   Судовий орган іноземної країни відповідно до п. 4 ст. 10 Конвенції про взаємодопомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського

Союзу від 29.05.2000 та п. 4 ст. 9 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 08.11.2001 викликає  відповідну особу  для   явки  з урахуванням правил, встановлених законодавством цієї країни;

10) Проведення дистанційного судового провадження за участю особи з урахуванням правил, передбачених п. 5-8 ст. 10 Конвенції про взаємодопомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу від 29.05.2000 та п. 5-7 ст. 9 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 08.11.2001, національного законодавства відповідних країн.

Про авторів:

Погорецький Микола Анатолійович - адвокат АО «CREDENCE», доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, голова науково-практичної ради Ради адвокатів Київської області, член науково-консультативних рад Верховного та Конституційного судів

Старенький Олександр Сергійович - адвокат

АО «CREDENCE», кандидат юридичних наук, асистент кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Джерело: перейти