ЗАХИСТ ВІД НЕПРОХАНИХ ГОСТЕЙ: ЧИ ІСНУЄ МЕЖА НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ?

Ніхто не застрахований від непроханих гостей з лихими намірами. Інколи ситуація вимагає захищати себе та свою родину.

Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі почували себе у безпеці вдома та щоб могли впевнено сказати: «Мій дім – моя фортеця».

В американському праві існує, так званий, принцип «Castle Doctrine», реалізований в законодавстві більшості штатів. Відповідно до даної доктрини, місце проживання (а в ряді штатів – будь-яке займане на законних підставах місце, і навіть ваше авто) є недоторканним, а проникнення в нього без дозволу – свідомо злочинне. «Castle Doctrine» надає право захищатися від вторгнення у житло будь-якими доступними засобами, аж до заподіяння зловмиснику смерті. Таке позбавлення життя може бути виправдане судом як допустима міра необхідної оборони, без будь-яких додаткових обґрунтувань.

Як діє цей принцип і чи діє взагалі в Україні?

…Вечір зовсім не віщував біди. Роман прийшов додому після важкого робочого дня. Тут пролунав дзвінок від сусідки Марини із запрошенням в гості. Далеко йти було не потрібно, бо вона проживала у тому ж будинку. У жінки було весело – Марина і ще з двома знайомими чоловіками розпивали спиртні напої та про щось сперечались. Роман приєднався, але не вживав алкоголю. Суперечка і спиртне – складові сценарію з поганим кінцем. Між нашим героєм та Мариною виникла банальна суперечка. Інші гості вже спали в сусідній кімнаті, то ж Роман після суперечки покинув помешкання.

Але образа так зачепила Марину, що вона розбудила своїх гостей, Андрія та Івана. Напівсонний Андрій, побачивши сльози й травмовану за його словами губу жінки, почувши її слова «мене образили», розізлився і запропонував піти вияснити причини конфлікту. Іван намагався переконати агресивно налаштованих Марину та Андрія не робити цього. Але його слова не вплинули на їхнє рішення. Іван відмовився від висловленого ними наміру та пішов по своїх справах, а Марина разом із Андрієм рушили до помешкання Романа та попри його заперечення вдерлися до нього.

У квартирі Романа конфлікт набрав ще більш бурхливих обертів. Роман, відступаючи від нападників, вхопив кухонний ніж та вдарив Марину в груди. На жаль, як уже потім показала експертиза, це ножове поранення пошкодило легені, що спричинило масивну кровотечу. У місцевій лікарні потерпіла того ж вечора померла…

Роман в судовому засіданні скористався правом, яке передбачено ст.63 Конституції України та відмовився давати покази. Просив його виправдати.

Вислухавши усіх учасників конфлікту, свідків та експертів, дослідивши докази, суд першої інстанції визнав вину Романа, хоч і зазначив, що вбивство було вчинене при перевищенні меж необхідної оборони.

Отже, виникає запитання, якими ж є межі необхідної оборони?

Вбивство завжди жахливе само по собі. Та обставини бувають різні, тому у Кримінальному кодексі склади злочинів проти життя людини також різні, передбачають неоднакове покарання. Так, на відміну від умисного вбивства (відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК України), обов'язковою ознакою вбивства при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК України) є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. Санкція цієї статті, звичайно, менш сувора.

Закріплене у ст.36 КК України право на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного права кожного громадянина захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. Ця загроза випливає, насамперед, з поведінки нападника, його агресивності, інтенсивності і характеру його дій, реальної обстановки самої події.

Експертами підтверджено, що і в Романа, і в Андрія були садна на різних ділянках тіла, що вказувало на боротьбу між ними. Було встановлено, що Роман у своїй квартирі зазнав суспільно небезпечного посягання, яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров'ю. Саме для захисту, не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства, Роман використав кухонний ніж, яким намагався захиститись від протиправних дій нападників.

Водночас, суд першої інстанції вказав, що застосований засіб захисту та позбавлення життя за цих обставин не відповідали небезпечності посягання та умовам захисту. Відтак обвинувачений вийшов за межі заходів, необхідних для захисту своїх прав та законних інтересів – перевищив межі необхідної оборони.

Суд визнав, що вина Романа в умисному вбивстві не доведена стороною обвинувачення, проте доведено умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

У подібних справах суд може взяти до уваги щире каяття обвинуваченого. Але в цьому судовому засіданні Роман жодного каяття не висловлював та взагалі відмовився давати покази.

Отже, судом дії Романа кваліфіковано за ст.118 КК України, як умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без зміни. Та на цьому судовий розгляд справи не завершився. Було подано касаційну скаргу.

Верховний Суд висловив іншу позицію та відзначив, що окрім загальних критеріїв визначення правомірності необхідної оборони, є певні винятки з правила. А саме, згідно з ч. 5 ст. 36 КК, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, на що не звернули увагу суди першої та апеляційної інстанцій.

Якраз в цьому випадку засуджений заподіяв шкоду, перебуваючи у стані необхідної оборони, а тому кримінальній відповідальності не підлягає. Адже було незаконне вторгнення в житло та напад групи осіб.

Верховний Суд скасував рішення попередніх судових інстанцій, виправдав Романа, визнавши, що вбивство особи, яка протиправно проникла до житла та намагалась заподіяти шкоду здоров’ю або смерть, є необхідною обороною. Кримінальне провадження судом закрито у зв'язку з відсутністю у діянні Романа складу злочину.

Так завершився для Романа той трагічний вечір, який розпочався з телефонного дзвінка сусідки. А для практики застосування кримінального закону виявився прецедент застосування положень ч.5 ст.36 Кримінального кодексу України - не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування будь-яких засобів чи предметів для захисту від нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

Джерело